разом, а одна з єї знакомих оповідала їй, що він кепкує собі „з тої“ і що она єму цїлком байдужа. Перед кимсь там мав навіть сказати, що старий мусить розум своєї доньки добре маєтком наштукувати, бо она своїми „приватними чеснотами“ не прив'яже нїкого, і що в неї виплекані лиш паньскі примхи. Може бути, розповідала, що то она залюбила ся в нїм, але він в нїй ледви. Впрочім що єму шкодить бувати в такім елєґантскім домі? Она не вірить, щоб він з нею женив ся; він займе нинї-завтра независиме становище і поведе до слюбу яку доньку своєї нациї…
Отже єї комбінациї були фальшиві і она засуджувала єго несправедливо; она може з ним знов говорити. Она й не бажає від него чого иньшого, він їй байдужий. Нехай любить кого хоче, нехай ним другі кермують, але прийти до неї і побалакати з нею може він. Чому она має проводити житє так безкровно?
Єї обгорнула майже нетерпелива туга за ним.
„Коби прийшов, коби прийшов!“ — така думка вчіпила ся єї і дзвенїла неустанно в єї душі.
Читати або писати она нинї не може. Все те не вдоволяло би єї нинї; таке занятє за спокійне, за слабе; она відчуває нараз всю мертвоту такого занятя, єго безпомічність і неміч супроти такого настрою, в якім находила ся саме нинї. Она надто занепокоєна; єї душа перенята якимсь передчутєм і она просто мучить ся…
Немов утомлена опускає ся вкінци на фотель, опирає голову недбало о єго поруче і слухає. Раз як лютує метїль, раз як тикає годинник, а знов як недалеко єї ніг віддихає спля-
