О нї! Я бажала лиш, щоб ви стали морально свобідним мужчиною, а не наймитом своїх страстий. Я хотїла перед вами корити ся без краски на лици. Того хотїла я. Та тут я мабуть помилила ся. Ми не порозуміли ся. Ви казали менї, що в мене нема змислу для дїйсного житя; впрочім (она усьміхнула ся гірко) може й нема!“
„Навіть посада компанїонки була вам милїйша, нїж замужне житє зі мною!“ говорив він тремтячим, зворушеним голосом.
„Я бажала закоштувати хлїба, заробленого власними руками!“ відповіла она. „Я хотїла пізнати, що то таке свобідна воля. Я не жалую того, хоть я не була би пішла, як би жила моя мати або отець; але я й не пішла з бути, ви се знаєте. Менї показали двері, тому що я не хотїла віддавати ся за Льордена, — чи може було менї піддати ся? Ах, Орядин, я не бою ся голоду і холоду, бо я не бою ся і смерти. Впрочім я чула в собі силу і тому пішла; чи то було неправо?“
„Ви вимагаєте від чоловіка за богато!“ сказав він. „Не звертаєте уваги на вплив єго обставин; в тім ви помиляєте ся… і тому…“
„Я, Орядин, я?“ перебила она єму і розсьміяла ся. „О, я вірю у вплив обставин, в те, що они формують наші думки і сили, але я вірю і в те, що в чоловіцї суть і відмінні черти, котрі опирають ся обставинам і опановують їх. Вас мала я за такого чоловіка, що не підпадає буденним прикметам, що боре ся з убійчими, пригнетаючими обставинами доти, доки не стануть підвладними єму!“
