Задзвонив уривано телефон. До апарату миттю поскочив командор третьої летунської бази, капітан Тогазі. Дзвонив начальник відтинків, генерал Його Цісарської Величности, Сігото.
— Тут штаб! — коротко подав генерал.
— Тут третя летунська база! — відповів командор. — При апараті командор баз й ескадр повітряної фльоти, Тогазі!
— Негайно дати наказ приготовити машини до льоту! — твердо, тубальним голосом наказував „старий тайфун в окулярах” — бо так називали любленого генерала всі летуни.
— Сьогодні в 3.15 ранком вислати пять штафет на наш південний відтинок. Звідти маємо найзавзятіший спротив ворога. Дві штафети підуть родвідчим летом на відтинок Н. Вислідити, де є скупчення їхніх сил і вогню. Чергові машини мають знищити!
— Наказ! — впала коротка відповідь.
— Слухай — продовжав уже мякше Сігото, — найкращу машину залиши поза маршрутою. І Кіомо нехай залишиться. Мені він потрібний дуже. Окреме доручення. Сьогодні маємо знищити в запіллі ворога фабрику зброї. До цього треба досвідченого летуна. Це-ж у рівній лінії від нас сто тридцять пять кілометрів. Дорогу треба пройти пробоєм. А це зможете тільки ви два, або ти, але ти — не можеш їхати, або
19
