Сторінка:Ольшенко-Вільха Святослав. Червона корчма. Оповідання (Краків, 1942).djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

прави вилазить мертвецьки блідий, і немає на його майже дитячому обличчі цього погідного усміху. — Все добре! — Заточуючись, мов пяниця, іде попереду своїх товаришів і виструнчений звітує братові:

— Завдання виконано! Позиції ворога збомбардовані! Шість ворожих машин знищено. Дві наші загинули; а то Тутуйкава і Тейчуан! — Підходить до таблиці, де виписані ті, що виходять на лет, і стирає два останні прізвища. Їх уже немає…

І щойно тоді бачить командор, що Кіомо ранений у руку.

— Відійти до кімнати! — наказує поручникові Кіомо командор Тогазі.

Останками сил ще виструнчується постать малого поручника і зникає, коливаючись, за дверима канцелярії. Лікар ствердив у Кіомо прострілену долоню, яка не загрожувала життю поручника, тільки великий уплив крови обезсилив його до краю. Тепер лежав він на своїй маті, прикритий тільки своїм вояцьким плащем.

— …Бідний малий Кіомо! — прошепотів до себе Тогазі. А тут генерал наказує йому летіти. Але як? — і командор схвильовано ходить по кімнаті. Щось думає важко й довго, бо прикурює одну папіроску від другої.

І несподівано в його очах, чорних, глибоких, як ця ніч на китайській землі, розгорюється вогник… Вогник постанови. Рішучої і невідкличної, як удар староніппонського меча.

Рішучим кроком виходить із кімнати та грімким голосом наказує збірку першої, третьої, пятої, сьомої і девятої штафет.

Наказ проголошують дижурні старшини по салях. Миттю зриваються летуни і за декілька хвилин стоять уже готові перед командором.

 

21