Перед каменицею стояло авто поготівля. Арніко стрибнув туди за ношами до середини.
— Марш! Пішов вон! — крикнув один із служби і копнув Арніка. Собака заскавулів і дико кинувся до нього.
— Лишіть його; нехай їде з нами! — перепинив лікар.
Машина загуркотіла, поготівля швидко покотилося вулицею. Люди розступалися, дивлячись із острахом за автом з червоно-синім хрестом.
|
|
— Зараз перенести хворого на операційну салю! — наказав головний лікар.
Служба лічниці у білих хвартухах ухопила ноші і понесла недужого до будинку. З авта вискочив Арніко і побіг за ними.
На коридорах вешталися нервово лікарі та помічники. Замикалися десь глухо двері. Арніко йшов біля свого пана. Похнюплений, із підібганим хвостом ступав поволі, дивлячись щохвилини на Мартина. Біля великих дверей задержались. Нечутно відкрилися двері, і Арніко побачив велику салю, заставлену довгими білими столами.
— Поволі, поволі! — гукнув один із прислуги.
Ноші несли дуже низько та полегеньки. Арніко хотів іти разом…
— Арніко, ти зачекай на мене тут, я зараз вернуся — тихесенько промовив Мартин і сумно подивився на нього.
Собака легко завертів хвостом. Зрозумів, що треба чекати перед дверима, бо пан вернеться незабаром…
Двері закрилися. Арніко положився біля них і слухав, уважно слухав, що діялося за ними. Та тов-
35
