— Арніко! Мі-й ма-лий псин-ка! — шептав постогнуючи Мартин. Відкрив зболілі очі…
Грубий Гриньо, що не злюблював чомусь Арніка, зафоркав голосно носом:
— Собака, а розуміє, як чоловік! Відчуває терпіння й біль! — сказав тихо свому сусідові.
— Не можу дивитися! — і відійшов геть набік… А його очі вперше від кількох літ були чомусь такі вогкі…
Приїхало поготівля. На подвіря вбіг швидко лікар. Привитався з інженером і підійшов до Мартина. Цей знову був непритомний. Оглянув нашвидку його ноги й руки. Були цілі. Щойно тепер оглянув решту тіла. Обмацував голову, груди, плечі. Доторкаючись крижей натрапив на щось…
— Бо-о-лить! А-а-й!
— Хребовий стовп надрушений, крижі зломані! Смертельно потовкся! Зараз до лічниці! Конечна операція! — ствердив.
— Я дам йому на злагіднення болю застрик — звернувся до інженера.
Коли встромлював шпильку в плечі Мартина, погляд його впав на Арніка. Сетер сидів біля Мартина і сумно дивився на нього й лікаря.
— То його собака — пояснив інженер. — Ходив з ним завжди до праці! Мудра звірина, наче людина! Возьміть його з ним до лічниці. Ніхто ним і так не заопікується.
— Та можна б, але сам ще не знаю, чи возьму! — докинув лікар.
Поготівля принесло ноші. Мартина обережно положили. Лікар прощався з інженером. Поволі виходили. Робітники похнюплено йшли за ношами. Сетер біг біля Мартина.
34
