Розцвілі пупянки вишень досягали своїми сніжними голівками парапету його вікна. Крізь відчинене вікно за кожним подувом вітру, що піднімав занавіску, вливався в кімнату ніжний запах вишневого цвіту. Христіян, спершись на парапет, вдивлявся у сад, що пишно простелився під вікнами. З широко розплющеними очима стояв і ловив кожний порух заквітчаних гильок. Десь ген поза садом гуло місто глухо, придавлено. Передвечірний рух більшав. Сонце якимось холоднувато-злотим блиском дивилось ще з-поміж дерев і застигало яскравим золотом на шибках поблизьких домів.
— От і весна! Уся краса, що наповняє цей світ, зійшла тепер до нас — і ми її маємо, бачимо, відчуваємо. Ловимо кожний найменший шепіт, найніжніше здригнення й порух, і те все вбираємо в себе, живемо ним, ростемо, пучнявіємо, як ці липкі від соків брості! Жи-ве-мо!
— Ну, так! Весна має в собі дивний, таємний порух сил. Хоч щороку приходить — але ми її вітаємо завжди однаково — відповів втомлено його друг, Юрко, що сидів глибоко в фотелі під стіною.
— Одначе немає так дуже чим радіти й захоплюватися, бо цьогорічна весна спізнилась трохи! Хочу спитати тебе передусім, що думаєш робити цього літа? Чи твій контракт з Лінгартом важний ще й на цей рік? Чи виїдеш до Відня може?..
38
