Цю сторінку схвалено
ців, що святотатськими долонями обдирали добро і красу Матери городів. Ввижалась йому посоромлена домовина його прадіда Ярослава в Софійському Соборі, і себе бачив на тлі пожеж, як карає волохатих північних дикунів.
Важко зітхнув. Посилав замість себе його — отого молодого Мирославича.
Полки виходили за мури, а спів галицьких дружин з-за стін добігав до князя:
— Гей, у полі черебець — жовтий цвіт,
Виряжала мати сина в світ…
Посилала його в полків лави,
Щоб добув він собі чести — князю слави-и-и!..
Останні слова протягали довго-довго.
А князь Ярослав Осьмомисл благословив їх на святу рать, що підіймав проти оскверника Андрія.
Над Галичем стояла весна, закосичена квітками і розмаєм.
Весна 1170 року.
