пишучи і по французські. Переписується водночас з російськими політичними емігрантами Олекс. Герценом, що видавав у Лондоні „Колокол” та Бакуніним і Лавровим, для яких пише революційні прокламації. Життя у Франції не було добрим. Марія Маркович грошам не знала ціни, тож одержавши за працю винагороду жила якійсь час вигідно, а опісля тижнями жила хлібом і чаєм, аж до наступної винагороди. Врешті, 1867 року вертається в Петербург. У Росії застає вона великі зміни на гірше. Журнал „Основа” був закритий. Опанас Маркович і Тарас Шевченко, — до яких вона в біді могла звернутися — повмирали. Однак знання 8 мов допомогло їй в праці над перекладами на російську мову європейської літератури. Сходиться тоді з російським критиком Дмитром Пісарєвим, своїм братом у других, на спільне життя. Не було воно однак щасливим, бо Марія Маркович від Пісарева була на 7 літ старша. У 1868 році Пісарєв утопився на її таки очах, — можливо з необережности. Від смерти Пісарева Марія Маркович перестає зовсім літературою займатися.
У скорому часі, вже зверх сорокалітньою, виходить замуж за російського урядника Лобач-Жученка і з ним їде на Кавказ. Впродовж 30 літ, до року 1902, вона нічого не пише і відай українством зовсім не цікавиться. Але прибувши у 1900 році на Правобережжа, у м. Богуслав, хоча й не навязує звязків з Українською Громадою, всеж 1902 року дає до друку у Київській Старині своє оповідання „Чортова Пригода”. В Богуславі жила вона впродовж сімох літ. Умерла 10 серпня 1907 року, на хуторі чоловіка, коло с. Нальчика на Кавказі, й там похована.
Перша збірка її оповідань вийшла 1857 року. Деякі з тих оповідань переклав на російську мову великий рос. письменник Ів. Тургенєв. Сама Маркович перекладала також з французької мови, головні праці письменниці Сталь-Гольстейн (1766–1817), яким надавала власні індівідуальні прикмети. Дехто порівнює Марію Маркович з американською письменницею Гарієт Бічер Стов, авторкою „Хатини дядька Тома”, але дехто пише, що Марія Маркович по українські взагалі нічого не написала, а праці, які вийшли під її імям, є працями її першого чоловіка, Опанаса Марковича. Тим власне пояснюють її мовчанку після розводу з чоловіком. Поправді судити трудно. Та чейже, коли б воно
