з своїм учителем, Опанасом Марковичем, що сталося 1851 року, тобто тоді, коли дівчина мала 17 літ. Подружжа це не було дібраним: побіралися люди двох відмінних світоглядів і відмінного виховання. До того, Опанас Маркович був від дружини на 12 літ старший. Тому й подружжа щасливим не було і, як лиш проминули перші роки, закінчилося байдужністю не лиш до чоловіка, але й до українства та до розводу у девять літ по одруженні.
До збайдужніння немало причинилися злидні, у які Марковичі попали. В Чернигові, куда вони переїхали з Орла, у Марковичів вродилася дочка, але відай до року вмерла. Самий Маркович, людина з високою освітою, щоб мати хоч який будь заробіток, мусів прийняти службу в акцизному відомстві (мало до діла з виробом і продажею горілки) де служили звичайно урядниками люди переважно з сільської школи. З Чернигова Марковичі переїздять до Київа, далі до маєтку Тарнавського, Парафіївки, а врешті, через кілька літ злиднів і поневірянь, до Немирова, де Маркович добув становище учителя гімназії. У 1853 році родився у них син Богдан, пізніщий російський журналіст (1853–1915).
Гарна природа українського Поділля, композиції чоловіка, (Маркович написав музику до оперети „Наталка Полтавка”),національне українське окруження, а головне — безправне життя кріпаків — спонукали Марію Маркович пробувати своїх сил у письменстві. В Немирові написала вона перші оповідання — „Знай ляше” і „Викуп”. Непевна, як прийме читаючий загал праці жінки, підписати ті оповідання жіночим імям не наважилася. Так повстав псевдонім — Марко Вовчок. Тодішний редактор „Основи”, Пантелеймон Куліш, одержавши її оповідання довгий час не знав, що автором їх є жінка. У році 1857 Марія Маркович залишає чоловіка в Немирові, а сама вертає в Орел, звідки їде в Москву і Петербург. В столицях знакомиться з російськими визначними письменниками Тургеневим, Некрасовим, Чернишевським, Кавєліним та Писємським і попадає під їх вплив. Праці свої відтоді містить у „Русском Вєстнікє”, очевидно по російські. Трохи пізніше їде з Тургеневим за кордон і живе в Парижі. Врешті, 1860 року з чоловіком розводиться.
Живе у Парижі виключно з літературного заробітку, зчаста
