осені літо”, „Квітки з сльозами, сльози з квітками” й багато інших. Тема всіх більших оповідань Олександри Михайлівни Кулішевої взята виключно з життя селянок. Писала вона під двома псевдонимами — Ганна Барвінок і А. Нечуй-Вітер. На сороклітній ювилей її літературної діяльности, у 1901 році, видано збірку її оповідань. Наш письменник, Борис Грінченко в характеристиці літературного значення Кулішевої, поміщеної в „Літературно-Науковому Вістнику” назвав її Поетом жіночої долі. Імя це було останним признанням визначній сімдесятлітній письменниці. Через десять літ вона умерла у родинному хуторі у віці 80 літ. До памяти чоловіка до самої смерти відносилася з великою повагою. Свідчить про це хоч би перенесення до маєтку Кочубеїв хатини, у якій Куліш писав свою Чорну Раду, її заходами і більш як скромними засобами.
Другою з ряду нашою письменницею, сучасницею Ганни Барвінок, була Марія Маркович. Писала вона під чоловічим імям Марка Вовчка і сучасники, навіть Шевченко, довго й не думали, що під цим псевдонімом ховається жінка.
Марія Олександрівна Маркович родилася 1834 року в губерніяльному місті Орлі, в родині заможних поміщиків Вилінських, мішаного польсько-литовсько-українського роду. Змалку росла в розкішних умовах і це відбилося на її дальшому житті. Вчилася у дівочому пансіоні в Харкові. Наступних кілька літ жила у своєї тітки в Орлі. Україною ні українством Марія Олександрівна не цікавилася, аж до знакомства з відомим українським вченим і етнографом, Панасом Марковичем, українцем сербського кореня (1822–1867; брат Панаса, Іван, 1806–70 з сином Дмитром, 1848–1920, є визначними українськими письменниками й національними діячами; Панас Маркович був засланий російським урядом в Орел за приналежність до Кирило-Методієвського Брацтва). Знала дещо й про минуле України, від свого діда, який навчив її українських пісень.
Опанас Маркович зумів пробудити в молодій дівчині захоплення минулою героїчною боротьбою України з сусідами. Захоплення довело її до визнання себе українкою і до подружжа
