нього симпатією, а симпатія переродилася в любов. За посередництвом приятеля, Василя Білозерського, Куліш прохав згоди на подружжа дочки у матері. Та справа ускладнювалася тим, що Білозерські походили зо старої шляхти, були людьми заможними, а Куліш — син збіднівшого козака з м. Вороніжа коло Глухова — не мав засобів, крім свого розуму й талану. Нічого й казати, що Білозерська, хоч як Куліша шанувала, але на подружжа дочки з ним не погодилася.
Десь через рік російський уряд вислав Куліша для вивчення славянських мов закордон. Перед виїздом у Західню Европу, Пантелеймон Олександрович поїхав на Україну, заїхав до Мотронівки і знов прохав руки Олександри. Мати погодилася. Відбулося весілля, на якому був боярином молодого Тарас Шевченко; все заповідало щасливе життя. Багато говорилося на тому весіллі про майбутність Шевченка; радили йому поїхати в Італію для продовження малярських студій. Не було однак потрібних грошей. Молода Кулішева заходжується продати свої дорогоцінности і на ті гроші влаштувати Шевченка в малярську академію в Італії. Планували навіть виїхати одночасно, але… За них поклопотався російський уряд… Шевченка арештовано на Дніпровому поромі під Київом, Кулішів у Варшаві, Білозерського, брата Олександри, у Борзні… Виарештувано тоді коло сорок чоловік Братчиків Кирило-Методієвсьсого брацтва на донос нашого таки землячка, студента Петрова, якому, до речи, братчики помагали. Олександрі Михайлівні варшавська жандармерія давала грошей на подорож додому, одначе вона їде за арештованим чоловіком у Петербург, бачиться з ним не раз у тюрмі, а після засуду Куліші їдуть на заслання до Тули, де на довший час і застрягають.
З листів Куліша довідуємося, що він без Олександри Михайлівни був просто безпорадний. Коли вони змушені були жити наріжно, на Олександрі Кулішевій лежав обовязок дбати про засоби на життя та видання праць чоловіка, а часто приходилося переживати й злидні. По за тими клопотами Олександра Кулішева перша з українських жінок почала літературну працю. Її оповідання „Лихо не без добра” і „Русалка” побачили світ щойно 1860 року. Пізніще зявилася ціла низка оповідань з селянського життя, як „Пяниця”, „Молодеча боротьба”, „В
