Сторінка:Ол. Луговий. Визначне Жіноцтво України (1942).djvu/149

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

147

Київа. Перші зерна любови до України в душу дівчат кинула їх нянька, селянка-українка, а далі, в київській гімназії те почуття розрослося завдяки приязні з дочками нашого письменника Михайла Старицького.

По батьковій смерти обі Ліндфорсівни заложили у Київі діточу школу і яслі. Там учителювали. Софія Федорівна запізналася з гімназійним учителем, Олександром Русовим і вони побралися. Сватав їх сам Михайло Драгоманів, а Микола Лисенко для молодих написав свою композицію „Золоті Ключі”. Подружжа відбулося незадовго перед забороною українського друку 1876 року (знаний Валуївський, або Енський указ царя Олександра II), а наші національні діячі заходилися були якраз видати твори Шевченка. З тою ціллю Русових вислано у Прагу, щоб там твори Шевченка надрукувати. Коли Русови завдання виконали, перед ними стануло ще більше і небезпечне: — увесь наклад необхідно було нелегально перепачкувати у Східню Україну. Це і вдається, головно завдяки помочі українських галицьких кол. Подружжа осіло в Чернигові, далі переїхали на хутор.. Софія Русова, щоб бути помічною селянству, вчиться фельдшерству. Обоє вони друкують нелегальні потрібні видання у малій друкарні, що переховувалася на їх хуторі. Занепокоєна нелегальщиною російська влада взяла Русових на підозріння, перевела докладний трус і знайшла розібрану машину. Софію Русову арештовано, здається з дітьми (Михайлом, що мав 3 роки і півторарічною Любою), кинено у тюрму. Через 3 місяці звільнено і Русова поїхала до чоловіка в Одесу, де він зайняв становище вчителя у середній школі.

Дальше життя проминало то на волі, але під наглядом поліції, то по тюрмах, часто цілою родиною, тобто — чоловіком (1847-1915) і синами — Михайлом (1876-1909, укр. революціонером), та Юрієм (1895, професор Української Академії в Подебрадах), що в тюрмі відай і родився.

У часах відродження Української державности Софія Русова займала становище директора департаменту позашкільної освіти і в Камянець-Подільському університеті. На еміграції була головою Укранської Національної Жіночої Ради у Празі. Давала також лекції у Педагогичному Інституті ім. Драгоманова. Залишила важні спогади і численні приступно-наукові пра-