152 сарського ротмістра (сотника) Н. Щербачова, з походження великороса. Подружжа з ним довело матір до дому божевільних і передчасної смерти. Нелади виникли головно через те, якою мовою мають говорити діти. Мати обстоювала своє право, говорити з дітьми українською мовою і вимагала, щоб до неї зверталися по українські, а Щербачов українством погорджував і обстоював російську, або — не знати з якої вже причини — польську мову. За непослух малих дітей суворо карав. Вічний страх перед жорстоким батьком витворили у Л. Яновської обережність, а з другого боку завзяття. З малих ще літ починає описувати свої переживання погорджуваною батьком мовою; писання однак ховає, бо не вірить ще у свої здібности.
Вчилася у Полтавському дівочому інституті. Рідня бажала віддати дівчину до консерваторії, але її тягло до пера. По скінченні науки вийшла замуж за, 20 літ від неї старшого, героя Герцеговинського повстання проти турків, Василя Яновського. (Його спогади про участь у повстанні друкував Літ. Науковий Вістник у 1911 році). Яновський увів молоду жінку в поважні українські кола, бо й сам був діяльним членом Української Громади в Київі. Опісля, перебуваючи в посілости, коло Лубен, Яновська знакомиться з такими українськими діячами, як брати Шемети, Кононенки, Ішуніни, Черняхівські, Дорошенки, тощо.
Перше її оповідання, „Злодійка Оксана” було надруковане у галицькій „Зорі” без її відома. Опісля в київській Раді, Старині і галицьких виданнях друкуються її оповідання: „Смерть Макарихи”, „Городянка”, „Лісничий”, „Мій роман”, За високим тином”, „Правда”, „Штурм”, „Два дні життя”, „Чужий” і велика повість „Тайна нашої принцеси”. Як драматург, написала Яновська значне число першорядних драм, таких як „Дзвін до церкви скликає, та сам у ній не буває”; за цю комедію одержала літературну нагороду, 1903 р., — далі драматичні твори — „На Зелений Клин”, „Жертви”, „На сіножаті”, „У передрозсвітному тумані”, „Повернув з Сибіру”, „Відьма” і „Лісова Квітка”. Писала і на злободневні теми, приміром, такий фельєтон, чисто Твайнівського гумору, як „Наглядне обучення”, у якому висміяла московську систему навчання українських дітей російській мові на букварях з образками, напр.: дитина бачить
