— Явдошко: ти роса, чи ні?
Явдошка всміхнулася, бо через кишку почула, що він казав.
— Ну, що тепер почула?
— Почула. Та ти мабуть голосніше казав.
— Ну, спробуй сама. Притули губи до кишки й кажи що небудь тихенько, а я буду слухати.
— Що ж я буду говорити?
— Ну, хоч відповідай мені на те, про що я питав.
— Не хочу я бути росою, — прошепотіла вона крізь кишку.
— Пристав тепер до свого уха, а я тобі відповім.
— Ну, ну.
— Не хочеш бути росою, не хочеш очей виїдати?
Вона знов усміхнулася.
— Ну, тепер сама бачиш, що я все чув, хоч ти й дуже тихо сказала.
— Чого ж це так?
— А того, що голос розходиться на всі боки, так само як вода, коли в неї кинеш камінь, розходиться круговими хвилями. Спершу маленький кружок, дальше більший, а дальше ще більші круги підуть. Перший кружок — це буде найбільша хвиля, другий — менша, третя хвиля ще менша, поки вода зовсім не зрівняється. Отта то точнісінько голос і кождий шум, галас, гук й гомін розходиться коло того, хто гомонить, так, що його округи всім чути, та тільки той, хто стоїть блище, почує більше, а хто дальше, той буде чути менше, а далі вже й зовсім не чути, голос пропадає, так от, як пропадає далека хвиля від каміня киненого у воду. Коли я тобі що кажу, мій голос йде не тілько наперід від мене до тебе; він однаково розходиться назад, на право, на ліво, скрізь на всі боки. А через те більша частина голосу пропадає даремне, бо розходиться на всі боки, а до тебе досягає тільки частина мого голосу. Коли ж я тобі скажу що небудь крізь трубу або крізь кишку, щоби мій голос ішов у один бік, тоді тобі буде чутніше. Розуміла, чи ні?
— Не знаю.
— Чекай, я тобі ще инакше виясню. Коли взяти жменю гороху, й кинути до стіни, куди розлетяться зерна: наперед чи назад, на право чи на ліво?
— Полетять на всі боки.
— Ну, а чи ввесь горох полетить до тебе, чи тільки той, що летить проти тебе?
