найдеться корабель, що попливе до Кітери або Крети. У мене гроша доволі, а могутній брат Зевеса Позейдон…
— Навіщо тобі полковнику, їхати у Себенніт? — вмішався знечевя молодий купець. — Ось наші два кораблі виїздять із пристани, як тільки ми вернемо з Пібасту. За добру заплату завезу тебе на Крету, чи куди хочеш. Ось у тебе після війни певно чимало всілякого добра, дівчат із Кадешу, то що. Сьогодня вечером помащу Патеків оливою та вином, а ніччю можу їхати у всі чотири.
Нана сидів із посірілим лицем на долівці, а з очий капали йому сльози. Руки звисали безсильно здовж тіла, наче в умираючого, а з горлянки добувалися звуки, похожі ні то на плач крокодиля, ні то на кудкудакання курки.
— Усе, ваші достойности, рад я вам вчинити, власної жінки не пожалівби. Якщо в мене булиб дві голови, корови та львиці як у Гатори й Сехмет, я звернувби львину до вас, а коровячу… то є ні, коровячу до вас, а львину до побожних жреців із храму великої богині. Але ах! Не знаєте ви тайн храмів, не знаєте всевідучости духовного стану, ні його мстивости. Сам фараон, хай вічно царствує у хвалі, здоровлю та силі, боїться їх, а принайменше не дратує їх. А я, безсильна черепаха, яка порпається у нілевому болоті, мавби на се зважитися…
— На Таніту, якій служать курії! — закпив Магарбаль, — навіть черепаха запорпує у пісок свої яйці, щоби не найшли їх шакалі, а ти, Нана не вмів укрити як слід дочки. Шкода з ним говорити, достойний полковнику Пелясґів, він нам не поможе у нашому ділі!
Оба купці повставали зі своїх місць, тільки Лязіос сидів як передше на бочці, а голяр зі стогоном знову впав на долівку. Його малі каправі очі бистро гляділи з під лоба на трох змовників, коли Лязіос рухом руки здержав виходячих.
— Послухайте й мене, достойні! — прохав. — Нана вам не поможе, бо бліда трусість вселилася в його кости. Але чи ви певні, що він вас не зрадить жрецям? Погляньте на нього! Ви бачили може собаку, яка махаючи хвостом, підходить до пяти зненавидженої людини, щоби її вкусити. Ви бачили змію-пекельниню у терню, коли над нею пересувається нога мандрівника. Не Дія! Гадюче серце у тої людини, собачі очі, а вдача полохливого оленя!
Мимохіть глянули оба купці та Евмахос на голяря, який сидів на долівці, а в малих його очах раз-у-раз займалися дивні огники. Уста то відчинялися, наче сказать бажали слово, то стягалися у маску глуму.
— На Гермеса! Лязіос каже правду! — прошептав полковник і вмить вирвав із піхви широкий аор. — На насилу є хитрощі, на зраду насила. Вмирай, поганче!
