палату, як дім Рамзеса у Тебах, щастє ваше хай буде як піраміда Хуфу, а дітий у вас хай буде тільки, що цвітів в жертівному вінці Гатори. Але бачиш, старі мої кости просять віддиху, супочинку, вигоди, якої немаю, від коли мій самоцвіт… Тут Нана заплакав як крокодиль — тому прошу тебе дай мені невільницю! У тебе їх богато, тобі все одно, чи маєш їх десять, чи тільки девять.
— Згода! — відповів Евмахос і змовники відійшли.
Нана лишився у робітні ждати на гроші та невільницю, оба купці пішли до пристани, а Лязіос і Евмахос до табору.
Наче на крилах летів Ксант у табор. З трудом соплячи та проклинаючи, поспішав за ним Лязіос. У таборі на кождому кроці видко було наслідки нічної гульні. Пяні жовнірі у заялозеній та подертій одежі валялися біля шатер та колісниць. Невільниці та тверезіщі товариші вовтузилися коло них, щоби спасти їх від лучів убійчого сонця, яке щораз то вище підіймалося на темносиньому небозводі. Від пустині раз-у-раз подував горячий вітер. Від наповняв нестерпимим жаром болючі з похмілля голови пянюг, а навіть притемнював подекуди і здоровому тямку. Удушливе повітря давило грудь віддихаючих та робило їх рівнодушними на все довкруги. З шатер від часу до часу показувалися голови азійських невільниць із виразом смертельної втоми на білих лицях та у великих очах. Спека, духота, сопух збільшували ще муку неволі. Брусоватість або що гірше пестощі їх панів видавалися їм діточою іграшкою в порівнанні з невмолимою безоглядністю неба.
Коні, осли, мули стояли посоловілі у тіни нечисленних тамарисків, пальм та сикомор, на яких спали малпи-песиголовці. Одні верхоблюди, які Рамзес привів із собою з передньої Азії, припочивали вдоволені. Вони пережували, біля жолобів, у яких було повно нілевої води. Їх арабські поганячі спали неоподалік у тіни низьких шатер. Вони не почували себе гаразд у землі фараонів і ждали тільки дозволу всемогучого „союзника“, щоби покинути країну грязи, а заглубитись у суху, жовту пустиню, під опіку божеських зір і святих каменів Синаю.
З трудом добилися оба мужі до шатра Евмаха. Воно було більше та вище за другі, а біля нього стояло кілька инших. На зустріч володареві вибігло з десяток дівчат з балабонами, сопілками та сістрами. Вони приспівували та вигинали тіла під ритм сірійського танцю, яким аж досі
