Ще повним руслом протікав Ніль крізь казочно плодовитий нанос дельти. Очищена вже, синява филя наповняла всі сотні каналів, проток, рамен, природних та штучних, хотяй оба береги зеленіли вже благодатним даром богині Непт, а при березі у повному розцвіті широкою полосою розвернувся лотос. Сині та білі квітки підіймалися горі понад рухливою филею та з легка клонилися на пружистих билах, втвираючи свої жовто-помаранчеві осередки на стрічу лучам заходячого сонця. Легесенький північний легіт розвівав душні пахощі цинамонової кори, які плили з білих та синеньких квіток і уносив їх ген у даль, де покоївся в ночі володар світа, треясне сонце — Ра:
„Се я, лилея, пречиста між цвітами, що яснію в городі бога Сонця-Ра“, — казала квітка, а останній погляд божеських очий цілував її маленьку головку, наче очі дівчини.
Дещо далі на ставах і мокляках маяли гордо височенні вієри папірусу, а серед них раз-у-раз почувалися покрики всілякої птиці. По тихих плесах плавали гуси та лебеді, а рожеві флямінґи розчищували і розправляли на груди піря. Притім вигинали свої довгі шиї наче гони лотосу, тріпали крилами та раз-у-раз підносили й опускали щебелясті ноги. З малого болотнистого горбка, який був останком колишньої греблі над каналом, приглядався рухливим птицям поважний, довгодзьобий ібіс, свята птиця бога Тота. Два червононосі бузьки стояли на високому пільоні великої святині Бастет-Гатори, а їх клекіт пращав засипляючий день.
Дещо дальше на лівому березі Абарійського (пелюзійського) рамени ріки скрипіли деревляні журавлі та топчаки, які черпали намул і воду з каналів. Одіті в брудні фартухи мужики сіяли, садили, перепорпували намул гакуватими мотиками та деревляними сохами. Під двома вієрами з ріжнобарвних пер сиділи наставники та окликами додавали
