101
низькі і не широкі, а порушалися здебільша на важких довгих веслах. Ручки весел вилиті оливом легко подавалися під руками гребців. Хоч непоказні варязькі судна не боялися бурі, візантійські чи арабські судна мусіли тікати перед розшалілою стихією у безпечні пристані, бо вітер перевертав їх як коробки. Зате варязькі човни будували майстри на острому днищі, обшиваючи їх боки очеретом, так що навіть, коли мали повно води, то не потопали. Зміїні судна варягів стали пострахом усієї Европи, тимто й тепер варяги не були ласі на грецькі кораблі, хоч чимало їх стояло у Золотому Розі, в Синопі, Трапезунті, Корсуні, а навіть у поблизькому Лямпсаку.
Великий князь Володимир сидів у останньому човні на кормі, а біля нього поколводець-гетеріярх Ляйфр. Варяг не завсіди розумів поведінку конунґа: Володимир одержавши обіцянку, що його бажання шануватимуть, пірнув у сіру юрбу варягів і тепер не знати нащо наражує своє життя у несвоїй справі. Раз-у-раз поглядав на поважне задумане обличчя володаря, але не міг відчитати з нього відповіді ні на одне питання. А Володимир перемірковував усі події та слова, які бачив та чув на свому шляху у Візантію. Зразу дивним йому видалося, що христіянський світ, в який ось він увійшов, зовсім не ріжниться від того давнього, що залишався там далеко на київських горах. І тут і там розуміння, якого домагався від нього старець Олексій, було тільки у вибранців. Прибувши у Царгород, він потайки від усіх своїх гриднів пішов
