102
був у церкву святого Мами, до славного своєю мудрістю інока Антимія. Він відкрив йому, що він — князь, який бажає охриститися, хоч не відчув іще всієї глибини нової віри. Слова, які почув там, доповнили йому поуки Олексія. Уперше, від коли виринули в нього сумніви щодо майбутнього, почув себе чимось більшим, як звичайним господарем, який наказує слугам, почув себе заступником Бога.
Він тільки сліпе знаряддя Провидіння.
Ось тепер іде він у бій! За що? За ласку царівни? Чи мало то жінок ждало на Руси його повороту з походів? Ні! Царівна це для його народу ідол признаної володарем світа Богом даної влади усього роду Руриковичів над усім народом. А чим вона буде для нього, це покаже майбутнє. Бо покищо у нього є ще інша причина добувати меч у боротьбі…
— Вибачте, милостивий конунґу! — заговорив Ляйфр. — Ми дружина добудемо тобі слави й без тебе! Навіщо-ж ти везеш свою дорогу голову у бій? Ти-ж не дружинник імператора, плати тобі не буде за подвиги хоробрости! А хто заплатить нам, якщо Валькира подасть тобі жереб смерти?
Володимир усміхнувся.
— Плати не буде, але може бути щось більше! — відповів.
Ці слова заспокоїли варяга і пояснили рішення князя, який не як князь, а як той герой бажав показати усьому світу, чи тільки своїй вибраній — свою відвагу і силу.
