12
сама викликаю її. Твій удар, це удар жорстокої долі, я жду її, бо знаю, що помста теж записана у майбутньому таємничими руками. Хто побиває безрідних, той нехай сподівається помсти від безіменних.
На Володимирі не слідно було вражіння промови. Він тільки любувався пишною появою чудової жінки.
— Проклятий нехай буде той, хто задумав насильно добути любов жінки! — крикнув нагло.
Піднесена рука Рогніди опала і зачудовання відбилося на її лиці.
— Насилою ніколи… тільки силою — відповіла мимохіть.
Князь доторкнувся віщим словом найбільш пекучої рани її серця.
— У тобі, Рогнідо, не було любови, нема її, а тепер бачу, що й ніколи не буде. Ти холодна, як скандинавські фйорди. Нема в тобі ні іскорки святого вогню, який гріє людські серця, нема!… а є тільки впертість, мов та ґранітова скала високого фієльду, мов топори твоїх предків!
Рогніда відчула, що так промовляє не князь і не суддя.
— Ні, Володимире, ні одне, ні друге! Коли ти в половецькому острозі казав убити мого батька Рогволода, я повзала біля твоїх ніг, як собака, в якої забирають щенюка. Ти підняв мене, засміявся, поцілував при всіх і сказав: „Не
