121
якої потребує щодня велике місто. У двох місцях Золотого Рога два великі пороми перевозили приїзжих на той бік, а дві брами стояли настіж. На узберіжжі вартові в кольчугах, круглих римських шоломах з великими щитами, та не надто довгими списами, берегли воріт. Та ні залога, ні перекупні, ні приворітники не звертали уваги на судно Володимира. Всі гадали, що хтось з руських гречників їздив на ніч ловити рибу у Босфор і тепер вертається. Без перешкоди доплили до Влахерну, якого копули й тераси в освітленні ранку видавалися казковими замками арабських оповідачів. Вкінці очам пловців показалися потрійні стіни „кесаря Теодосія“, а за ними передмістя святого Маманта, де була церква єромонаха Анфімія.
День і ніч хильцем-нишком крутилися у пристані простоволосі, у мужицькі нагортки одіті греки з хитрим поглядом чорних очей і швидкими рухами. У кожного за пазухою було свистальце, звук якого доходив до городських воріт. Були це поліційні урядовці, які стежили за кожним підзорливим рухом між гістьми та остерігали залогу столиці:
— Закрий лице, князю! — сказав Анастас показуючи на них.
— Навіщо? — здивувався князь.
— Ті люди на березі це аґенти префекта.
Анастас видобув ізза туніки дві вузенькі наліпки, помазані рибячим клеєм. Звогчив їх, підтягнув у двох місцях шкіру лиця і приклеїв наліпками так, що все лице змінило вигляд. З кругло-
