120
— Я те саме бажав тобі порадити, милостивий! Не жди на військо, а їдь передом!
— Чому-ж то? При війську завжди безпечніше!
— У нас ні! — усміхнувся Анастас. — У війську за багато мечів, ножів та на все готових горлорізів.
— Меч та ніж не лякають мене, тільки те, чого ти не сказав, хоча й мав на думці.
— Возьми, князю, гребців із дромонів. Між ними багато полян та болгар, а болгари радо послужать тобі.
— Не гребли б сліпі веслами, якби не месть видющих. Не поневолило б їх племя Святослава. А так…
— А так освободить їх рука Святославича! — закінчив Анастас.
Третього ранку після кривавого розгрому Варди Фоки низький та довгий човен опливав царгородський фарос при вїзді у Золотий Ріг. Якби не те, що на переді судна не було зміїної голови, кожний пізнав би вмить, що це варязький човен.
Пловці залишили за собою Буколєон, Порфіреон, Софію, Гіподром, Фарос і човен вїхав у Золотий Ріг. Тут було гамірніше, бо з передміських садів і хуторів їхали у вічний город цілі валки возів, візків, теліг, вючних звірят та цілі полки навантажених мішками людей. Вони везли і несли мясо, хліб, городовину, рибу та всіляку поживу,
