139
Ізпід білого імператорського чільця добувалося сиваве уже волосся, яке рямою обхоплювало виразні риси. 3 обличчя промовляла повага й маєстат; затиснені уста, видатні вилиці та вузькі нервові ніздря вказували на жорстоку вдачу. Малі, колючі, глибоко осаджені очі гляділи зпід насуплених широких брів. Простими фалдами спадала здовж худощавого та жилавого тіла казково дорога цісарська риза. Пурпура, золото та безліч діямантів, смараґдів, рубінів та топазів били надзвичайною ясністю. У руці держав імператор довгий скиптр Константина зі скісним хрестом та моноґрамом Спасителя. Він сидів по правому боці, видно у цій небувалій у державах цього часу спілці, він був перший із двох. Другий був брат Константин, який уже на перший погляд виглядав на противенство Василя. Багряниця висіла на ньому мов на вішалі, аж дивно було, де серед безлічі простих грубих фалдів ділося тіло людини. Лице було в нього мале, висохле, як у виснаженого розпусника. Широка долішня губа звисала долі, каправі очі ледви гляділи крізь шпарочки на сяєво прикрас та дорогоціннощів, від яких горіла вся саля. По боках престолів півкругом стояли духовні та світські достойники, почавши від патріярха, великого гетеріярха та канцлера, до протоспатаріїв, протовестарія, протостратора, орфанотрофа тощо. Доместики обох царів, лоґофети та сторожі у золотих зброях виповнювали всю салю згідно з окремим уставом Константина VII порфірородного, який так доцільно доповнив був церемоніял Юсти-
