140
ніяна. Та найбільший подив у варягів розбуджували два велетенські золоті леви, що лежали по обох боках підвищення, де стояли престоли. Дальше поза ними стояли чудові плятани, якби виростали із землі, а в їх гіллі аж роїлося від усяких сорокатих і колірових птахів. Серед диму кадильниць в апотеозі виглядали імператори на подвійному престолі зовсім як по мистецьки виконані ідоли, що своїми самоцвітами та золотом насилу закривають дійсні предмети.
Василій — евнух-канцлєр привітав варягів гарною промовою, яку драгоман зараз перекладав півголосом на тверді звуки північної мови. Канцлєр говорив поволі, щоб дати перекладачеві час запамятати всі слова. Він величав у першій мірі божеське надхнення порфірородних імператорів; яке надхнуло їх приєднати для своєї справи та справи божої князя далеких рауссеїв. Той князь наче орел царського скиптра упав громом на ворогів і повалив їх під ноги, бо за перемогу надіявся одержати від них світло єдино-спасенної віри. На жаль, він не добився того щастя за життя, але його смерть у службі заступників божих на землі це також велика ласка.
Та тут живо звернувся до перекладача Ляйфр і тріпнув пальцями:
— На Одіна! — сказав голосно. — Про що він говорить?! Князь не згинув: він живий більше ніж усі ми.
Канцлєр замовк у своїй красномовности, почервонів мов грань і така мертвецька тиша запану-
