141
вала у маґнаврі, що тільки кадило тріщало стиха у кадильницях.
— Якто, що то? — зашепотів гадючим сиком препозит Михаїл. — Чиюж то домовину тягли ви через місто?
— Сікопула!
Володимир тішився у цій хвилині, що всі вважали його за представника княжого почоту і міг свобідно бачити цю сцену. Імператор Василь ще грізніше зморщив чоло і стиснув губи. Та тут не витримав Ляйфр і засміявся.
— Мовчи нещасний! — гукнув на нього великий доместик. — Перед порфірородним стоїш!
— А хочби й перед Одіном! Князь живий, а Сікопула вбив один із бранців, що спасся від погрому, який ви підготовили всупереч волі Володимира…
Слова ці різко прозвучали під склепінням палати, та ніхто тут не розумів варязького говору. Але як тільки перекладач переклав слова Ляйфра канцлєрові, а почули це найближчі, в салі счинився шум, доки препозит не стукнув палицею об долівку.
— Тихо, його світлість канцлєр хоче скінчити промову!
Згаданий достойник почервонів ще більше, але опанував себе і так кінчав:
— І так наш герой півночі добився Христової віри і хоч тут неприявний, то певне разом із нами кличе святому македонському домові: Ніка!
