145
— До цього я й говорю! — намовляв. — Від тебе може залежати доля твоя та всіх твоїх товаришів, як тільки захочеш. Одне слово порфірородних може тобі дати провід над усіми варягами, мантію і меч великого гетеріярха та вдесятеро більшу плату для гриднів та начальників…
— Якто? Ми-ж служимо Володимирові, а покищо його заступає Ляйфр.
— Князя нема, одним почерком пера канцлєр виставить вам грамоту найму, а одне слово імператорів, може, як захочеш, передати тобі провід. Тепер ми — союзники. Грамота може бути навіть на твоє ймення. Невідомо, коли сам князь зявиться і тоді може бути вже запізно…
Володимир мусів силою волі стримати приплив крови до голови від гніву. Та він умить зрозумів, що трапляється рідка нагода і треба її використати якслід.
— Пробі! — закликав. — Ніколи я не впав би сам на таку гадку. Це справді хвилина, коли можна перемогу чужого князя вчинити своєю. Чи це ти від себе чи від імператорів? — спитав живо Володимир. — Чи вони тебе післали?
Препозит замнявся і почервонів. Він зрозумів, що зрадив задушевні бажання імператорів, про які Оляф міг, а навіть повинен був повідомити Володимира.
— Хрань Боже! — зжахнувся, наче наскочив на гадюку. — Я тільки бачу можливість вивищити хороброго мужа королівської крови, до якого склонює мене серце, — з другого-ж боку я знаю,
