146
що саме гнітить і займає високі уми порфірородних…
— То ходім.
Швидким пружистим кроком пішов стежкою серед саду. Йому назустріч вийшов патріярх поважною ходою найвищого достойника держави. Володимир, який бачив уже, як поводилися інші супроти патріярха, уступив йому з дороги і похилив голову. Патріярх назначив над нею у повітрі хрест і пішов повагом далі. Володимир найшовся віч-на-віч з імператорами.
Довгу хвилину гляділи одна на одну три пари очей зовсім несхожі, як несхожі були їх вдачі та обличчя. Імператор Василій прибрав свій жорстокий вигляд усміхом і сказав:
— Вітаємо тебе, хоробрий герою півночі. Твоя заслуга зробила нас твоїми довжниками, а не дай Боже, щоб намісники Христа Спасителя, Царя світа, мали вірителів на землі. Нашим вірителем може бути тільки Всевишній, тому кажи, якої нагороди бажаєш собі, а все дамо тобі. Твоя поява полонила наші серця, а ласка наша над тобою.
Володимир злегка похилив голову.
— Дяка вам, порфірородні, за ласку, якої вагу зясував мені уже препозит Михаїл. Він говорив мені про провід над варягами та службу у вас.
— О, як тільки цього бажаєш… — підняв руку імператор Василій, — то само собою…
