147
— Так, але маю ще одне прохання — докінчив князь, не зводячи очей із імператора. Цей спитав тоном перекупня — швидко й поривисто:
— Що-ж таке?
— Щоб ви, о, володарі Сходу й Заходу, імператори ромеїв, заступники Бога на землі, додержали мені умови!
Слова ці впали ніби удар молота на мармуровий стіл альтани. Василій видивився тупо на велику стать войовника. Константин здрігнувся і безпомічно оглядався по боках, уникаючи погляду Володимира.
— Умови? Якої умови? Ми уперше чуємо твоє імення, Оляфе, сину Еріха!
Легенький усміх промайнув по правильному лиці князя, так що затремтіли тільки кутики його уст.
— Умови, яку заключив Калокир, чи точніше Скіллос на Берестовому у Києві…!
Василій стріпнув нетерпляче пальцями.
— Видко препозит не вияснив йому якслід усієї справи — сказав, звертаючися до брата Константина.
— Калокир? При чому тут Калокир? Калокир був при Святославі…
— Навпаки, він усе вияснив якслід! — відповів Володимир. — Важко було мені дещо зрозуміти, але після різні, яку ви підготовили на фльоті всупереч волі переможця — я мушу пригадати вам домагання: виповніть умову, якою звязали себе зі мною.
