148
— З тобою? — кинувся Василій, а лице його посиніло вмить… — молодче… що тобі?!
Спокійний досі, поважний князь півночі вхопив руку імператора, що лежала на столі і здавив її так сильно, що поклик завмер на устах заляканого. Ніхто не важився досі на таке супроти імператора.
— Так, зі мною, боголюбиві, зі мною! — говорив усміхаючись Володимир — бо Оляф Еріксон, якого згадуєте, це тільки один із моїх полковників-тисяцьких, а я сам…
— Ти сам? — запищав смертельно заляканий, блідий мов стіна Константин.
— Я Володимир, князь рауссеїв, якого цей Оляф на спілку з вами мав ошукати. Я той, кому ви бажали відобрати владу над дружиною разом із життям. Я тут перед вами і моє домагання таксамо оправдане, як і мої закиди!
Те кажучи, видобув ізза пояса плящину Скіллоса і поклав її на стіл.
Імператор Василій зблід, а руки його тремтіли від надмірного схвилювання.
— Вибачай, достойний князю та хоробрий союзнику! — сказав на вид спокійно. — Ми не знали, що ти тут і певно зрозумієш, що ми не могли залишити цілого війська варягів під мурами міста без проводу з нашої руки. А щодо цієї плящини, то будь ласка, поясни нам, що вона властиво значить. Скажи теж, хто посмів посягнути на твоє дороге життя, а строга кара впаде на нього!…
