це в користь свою і своєї землі! Твоє вино у глиняному глечику, а ти візьми в руки чашу, і тоді всі язики поклоняться тобі як кесареві.
Мовчки сидів Володимир при столі, склонивши голову.
— Добрине, — сказав — багато передумав я цієї ночі, багато почув я від вас… Горе тому, хто покликаний до проводу, не вміє сам найти дороги! Клич посла!…
— Що ж гадаєш йому відповісти?
— Устами моїми дасть йому відповідь уся руська земля!
— Боярине Козняче! Я йду в похід і бажаю подбати не тільки про добро моєї землі, але й про майбутнє моїх найближчих!
Оттак казав Володимир до старого боярина Козняка на порозі його дворища при витичівському шляху. Він сам сидів на білому коні з довгою крашеною гривою, а боярин стояв біля його стремени з обнаженою сивою головою; у полотняній одежі, з кожушком на похиленому хребті. Обшиту кунами шапку тримав боярин у руках, а на ногах мав личаки з червоними волоками. Він підняв на князя малі сірі очі, а високе підлисіле чоло морщилося злегка.
— Ні, милостивий князю, — відповів спокійно. — Як волхв волю Перуна, так знають тіль-
