31
ки княжі любимці волю володаря. А між моєю стріхою і княжими теремами стежка заросла бурянами. Хорс-Дажбог усім світить, та всміхається не кожному.
Князь засміявся:
— Якже ж має Хорс сприяти комусь, хто обертається до нього задом? Не мені протоптувати стежку, про яку згадуєш, а тобі, бо я князь, а ти боярин. А правду кажучи, то й те брехня, що стежка поросла буряном, бо є хтось, хто її раз-у-раз протоптує. Роман Олешич, мій прибічник з багатого боярського роду, внадився до твоєї дочки… як її там?
— Мирослави, — піддав шепотом зпоза плечей князя червоний мов грань, Роман.
— …Ага, Мирослави! Коли цього не знаєш, то кажу тобі про це я і висказую бажання, щоб тих двоє знайшло ласку перед твоїм батьківським оком.
Низько поклонився боярин Козняк, аж діткнув землі шапкою:
— Воля твоя, милостивий, мені законом, твоя бо сила і слава на нашій землі! — сказав. — Одначе за воротами мого дворища, де вночі вештаються домовики моєї рідні, рішає моя воля, а не твоя, хоча у всьому іншому я твій раб.
— Боярине, отямся! Ти хіба забув до кого говориш! Зараз пізнати, що ти з деревлянської землі, де князь таксамо ловить вюни в болоті, як і його конюх. Ти — мій, Козняче, а все твоє — моє.
