36
заспокоїться, зживеться з гадкою, що христіяни те саме, що й інші. Блеск вінка та княгині довершать переміни.
— Отже ти таки рішився?
— Так, але це таємниця, тільки для вас!
Добриня кивнув головою.
— Покищо я бажав би тільки дізнатися, чи маю їхати у Візантію, чи залишатися тут — усміхнувся Мстислав.
— А ти як волів би? — спитав князь і допитним зором глянув у вічі тисяцькому залісецької волости.
— Гей, я волів би йти на Білий беріг, згадати старовину та тризною помянути на порогах память великого Святослава. Але ось пригадую собі, як ти, милостивий, одержував з рук батька новгородську волость. Тоді казав Путяті Святослав, вказуючи на тебе отрока: „Ось цей довершить усього, чого не успів довершити я!” Чи тямиш це, князю Володимире? І я гадаю собі: Як так то може більше потрібний буде Мстислав у Заліссі, ніж у Корсуні або у Царгороді.
— Твоя правда, Мстиславе! — зрадів князь — саме це я мав на гадці. Путята правитиме Києвом, ти стерегтимеш західних земель, Святополк Збранич Карпат, а Добриня заступить мене у раді. Радні бояри знають про це рішення.
Тупіт копит перепинив розмову. На запіненому коні надбіг молодий Олешич і вмішався між гриднів.
