35
грецькі ченці. Вони читають і пишуть книги своєї віри у славянській мові, яку розуміє кожний. Підчас моєї неприявности вони ось підіймуть голову, а ти, Добрине, не станеш їх спинювати, якби волхви підбурили нарід…
Князь урвав і задумався.
— Тоді — підхопив живо воєвода — оповіщу твоїм імям, що віра премудрої Ольги, не може бути богопротивна, а князь мечем та шибеницею покарає того, хто обкине її память нечестю.
— Ба, а тих двох варягів-христіян, що згинули недавно за мого відома? — нагадав собі князь.
— Ах, це були варяги латинської віри, чужинці. Будь вони з наших, ледви чи зважилася б юрба на убивство. Всякому у землі Володимира вільно вірити, як хоче і в що хоче, а хіба кожний волітиме клястися богам князя, ніж яким іншим. Ось таке оповіщу скрізь, а опірних покараю нарівні, чи наших, чи христіян.
— А не забудь додати — пригадав князь воєводі — що віра одна у всіх, чи ідол її з Візантії чи з руки київських майстрів, чи називаються так чи сяк, це неважно!
— Пробі — спротивився Добриня, — це викличе ворогування волхва Перуна та ворожбитів, а що тоді?
— Саме про те йде річ! — усміхнувся князь. — Якщо вони зворохобляться, то скажеш їм: „Я маю накази й їх сповняю, а рішення ждіть аж до приходу самого князя!”. Мине місяць-два і нарід
