34
ни та білки на срібло. Можна брати і золото, та мені більш треба срібла. Чуєш?
— Чую, ваша великокняжа милосте! Чую, хоч не розумію.
Легкий сміх промайнув по лиці князя.
— Відколи то, дядечку, я став для тебе великокняжою милістю? — спитав.
— Від тоді, коли показуєш твому слузі замість цілого звіря тільки кінчик хвостика. Даєш накази, а не подаєш причин.
— Ха, ха! — засміявся Володимир щиро та голосно, аж поясніли від цієї веселости лиця найближчих. — Невже проворний, славний із хитрощів Добриня став на старости літ такий недогадливий?
— Догадуватись, то я догадуюся неодного, одначе деколи сам перелякаєшся здогаду…
— Не лякайтеся, дядечку! Володимир завсіди тричі передумає слово, яке піддасть йому Добриня. Ти залишишся у Києві на мому місці, як правитель держави, то і приготуєш якслід ґрунт під новий посів…
— Невжеж! — спалахнув Добриня, який аж тепер збагнув, куди прямує князь.
Повагом кивнув Володимир головою і говорив далі спокійним діловим тоном:
— Отець Євзевій наш чоловік, хоч усі вважають його греком. У нього чимало однодумців по всіх городах нашої землі. Мудріші з них знаються між собою, а то й письменні бувають як
