33
— Пробі, що ні! — в один голос відповіли дружинники.
З гамором та брязкотом збруї почвалали гридні дорогою, яка вела у Родню та Витичів, а Роман завернув коня до Києва.
Дружина була невеличка, всього яких трицять мужів та молодців на баских конях, у кольчугах, з мечами, списами, луками та топорами при сідлах. Кінчасті шоломи блищали яскраво в сяйві пополудневого сонця, а коні весело побрязкували бляшками при упряжі та іржали на добру ворожбу. При князеві їхав старий Добриня, який раз-у-раз поглядав на молодого князя ізпід густих сивих брів і крутив головою. Видко не розумів дечого у володаря.
— На Велеса, батька хитрощів, сказав пошепки до Мстислава Воєславича, який проводив гриднями, — іноді князь вигадає таке, що я сам хоча виховував його, не розумію ні цілі, ні приводу. Буде тому з десять днів, як Роман розказував князеві про ворогування Козняка на Олешичів, з якими давніше вязала його дружба. Два дні пізніше Мощанин з наказу розслідив справу, а князь розкричався на сплітки та бабські язики, як може ніколи, а ось сьогодні маєш і вислід.
У цю мить обернувся князь у сідлі.
— Дядьку! — сказав. — Увесь торічній мед із тогобічних медуш треба перевести на Берестево, якщо я до зими не вернуся. Путята та Ярослав Гречник нехай за цей час виміняють усі ку-
