38
поїдеш зі мною у Витичів. З богами, друзі! — гукнув, підіймаючи руку вгору.
— Слава князеві! — відгукнула дружина.
— Якто? — живо заговорив Добриня. — Ти справді покидаєш землю? Що ж буде на заході, над Сяном, Вислоком, Попрадом, коли Мстислав залишиться тут?
— На заході є воєвода Святополк зі Збраничів. Він уже в літах, то і краще буде йому сидіти дома, а на південно-західні та західні границі краще посилати відпоручників. Якщо треба буде, то поможе йому перемиський тисяцький володар або Соломирич із Волині. Прощавайте!…
Їхали лісом, де було вже чимало осель. Їх ставало з року на рік щораз то більше, бо люди тікали з печенізького погряниччя у Київщину, на Поділля, а то й дальше. У лісах раз-у-раз попадалися обсіяні збіжжям галяви, сади, пасіки, баштани. Бджоли роєм обсідали квітки, що обрамовували узлісся барвистим килимом. Стократі, зірки, звіздочки, слизи, мачихи, дикі рожі, дзвінки, живокости аж рябіли серед смарагдового морогу, а солодкі пахощі мелісси й марянки наводили просто памороки. Коли виїхали на якийсь безлісний горб, молодець побачив чорний вал хмар, як надвигався від заходу. Вкінці під вечір наскочили на головний шлях і тут стрітили кілька обозів, навантажених усячиною. Вони їхали у Витичів, щоб поспіти на виїзд дорічної каравани „гречників”, яка мала саме на днях рушати у корсунську волость. За кілька годин Володимир не сказав ні
