39
слова, а кінь його йшов ріжною ходою, в міру того, як ішли думки володаря. Аж ось кінь перейшов у повільний крок, а навіть став клонити голову до запашних трав узлісся, видко збирався пасти. Щойно тоді відважився Роман сказати слово.
— Поспішаймо, ваша милосте, — заговорив. — Буря йде!
— Ах, то ти, Романе! — прочуняв князь, наче зі сну й підігнав коня. — Правда, що в тебе є дядько? Що?
— Є, ваша милосте, дядько Олексій, та він уже не для світа. На ньому обявилася божа благодать і він…
Тут Роман запинився, наче не знав, що сказати.
— І він став іноком! — піддав Володимир.
— Так, ваша милосте.
— Де-ж його можна відпитати? Химерні з вас люди! Христіяни буває тікають від себе, начеб не життя, а смерть була ціллю людини, і то смерть за життя. Як можеш, то поясни мені, хлопче, що доброго може бути на самоті?
Роман почервонів та не забув язика в роті.
— Мені здається, милостивий, що добре буває самому з Богом, оддалік від людської метушні.
Відповідь подобалася князеві.
— Розумно говориш, хлопче! — відповів. — Жінку лікує товариство, мужа самота! Деж дівся твій дядько? Він тут?
