42
милостивий, твої найвірніші гридні — це христіяни!
Від стриманого лоскоту та осліпливого блиску коні присіли на задах. На яких пятнацять кроків з боку грім ударив у величезного кріслатого дуба.
— Во імя Отця і Сина… — перехрестився Роман.
— Пощадив нас Перун! — зажартував князь, — а ще й добро нам наврочив, бо вдарив праворуч.
Блискавки сліпили зір блисками, грім гудів безупину, плащі їздців намокли, а по боках коней спливали потоки дощевої води. Та недовго шаліла буря. Хмара пересунулася дальше на схід і дощ ущух. Роман добув із туго завязаного шкіряного мішка сухий плащ і подав його володареві. Мовчки передягнувся Володимир і поїхав передом швидше. Довкола рідшав ліс, місце велетенських дубів, буків та грабів заняв орішник, тернина, вишневі кущі. Повз дороги плив потік, який вливався біля Витичева у Дніпро.
— Недалеко вже! — сказав Володимир. — Ось зараз скінчиться ліс, а там і Дніпро буде видко.
— Ледви чи його побачимо, та ще й у темряві!
— Ба, блискавка з віддалі краще освітить околицю, ніж зблизька, бо не осліпить тебе… Ага! що ж ти гадаєш зробити з Мирославою?
