55
— Знаю! Не ти вбив моїх братів та батька. Ти сповняв тільки повинність гридня. Ти мені не друг, а й не ворог!
— На Фрею! Ти як Брунгільда серед затрави княжої любови подвійно вабиш до себе мужа, якого надять небезпеки…
Заясніло поважне обличчя Рогніди. Похвала з уст Свена доказувала їй, що її приваби ще не ослабли.
— Чи ти на те сюди прийшов, щоб як залицяльник гнути теревені? — спитала.
— Я вказую на твою красу як на зброю, хоч ця краса і мене чарує.
— Навіщо-ж мені тієї зброї?
— Не лукав, Рогнідо! І ти і я мусимо помститись, бо зміїна їдь стопить наші серця у безсилій ненависти до спільного ворога.
Зір Рогніди спочивав на русявій головці Ізяслава, то переносився на суворі риси лиця варяга.
— Питаєш долі, Рогнідо, котрий з нас буде наслідником Володимира — спитав Свен. Чого жахаєшся? Або підеш зі мною і вибореш престіл внукові Рогволода, або я піду сам туди, куди кличе мене честь героя і добуду вінок, але вже для себе!
— Нові вбивства та злочини!
— Ні, тільки кара та помста!
— Не сподівайся сьогодні рішення! — сказала Рогніда. — У мене є обовязки та нема сили ні спромоги, у тебе є сила і спромога, та нема обовязків.
