65
бент, а там став ходити зі Святославом у походи на хозарів, щоб помститися на них за знищення нашої буйної раті. Тоді називали мене ще моїм першим імям Яромира. Перемоги й багатства спадали на мене наче золотий дощ і я ріс у значіння та гордощі. Тимто й назвали мене Гордієм і як такий я зібрав свою власну дружину зпоміж бродників, ізгоїв, печенігів та всякої голоти. Усі справжні, чесні борці рідної землі йшли за князями, а я собі осторонь. І бачиш, Святослав згинув, а я живу. Чи-ж це не дивне? А прецінь, якби я був згинув, а не він, ти не чув би від мене цих слів, а Святослав ставляв би капища у Доростолі чи Переяславі на глум усьому христіянському світові… Ось послухай! Одного разу ми здобули і пограбили якийсь город на берегах Каспія. Мої дружинники наче дикі звірі бушували по хатах, різали в пень старців, мужів, жінки і діти, а щадили тільки дівчата, щоб насититися їх красою. І під погідним небом Табарістану, у літні душні ночі розвернулася орґія крови, сліз, вина, обжирства і розпусти. Я теж вибрав собі красуню, дочку якогось перського купця. Та після пяної ночі, коли над ранком сонце засвітило мені в очі, я знайшов її з серцем пробитим ножем її власною рукою. А довкола мене вже кипіла робота на всі руки. Мої дружинники несли мішками до човнів золоті, срібні, мідяні кубки, кітли, збани, прикраси, паволоки, обиття, скриночки, зброю, одежу. І тоді нагло я побачив старшу вже жінку, яка підійшла до мене і вдивлялася в мене пронизливо, вперто.
