66
— Ти, видко, рабиня з нашої землі, то я тебе заберу з собою на волю!
А вона перехрестилася і каже:
— Так, я з вашої землі, та з тобою не поїду, бо спасаючи тіло, погубила б душу. Гордію! Ти видко не з останніх, коли стільки дружини пішло на твій поклик аж сюди. У тебе видко голова, а в ній глузди. Тому поглянь, що ти накоїв. Ось тут жили погани, правда! Але чим-же вони не люди? У них були матері, батьки, діти, був город, майно, багатство, праця, наука, спів, музика, смуток, радість, усе! А що-ж залишилося тепер? Руїна, гній, кров, сором нужда, смерть. І ти гадаєш, що нема у світі нікого, хтоб зажадав від тебе за те рахунку? Є, є така сила і то не твої прокляті ідоли, а великий Бог, який одною рукою тримає ввесь світ та знає найскритіші гадки людей і бачить порошинку на крилі комашки, що повзе по травичці. Подихом цього Бога вихор, його голосом грім, його оком сонце, а гнівним поглядом лискавка!.. Не мине й тиждень, а на твоїх дружинників впаде проказа! Тремти, злодію, а покайся, бо горе тобі!
„Як живу я не чув таких слів від нікого і тоді нагло я зрозумів, що таке гріх. І від того часу я не мав ні хвилини спокою. Приїхавши до дому я подався до Корсуня і звідти вернувся я тим, чим бачиш мене тепер. Я зрозумів тоді, що покута і віра, це основи христіянства, а вони мусять іти зі серця, а не тільки з уст.
— Пізнання, пізнання — шепотів князь, — гей! Воно приходить нераз до самітньої душі во-
