69
противника, але тут і там, так сказатиб за тихою його згодою. Між обома подіями був звязок, хоч скритий перед людським оком, та ясний для тямущої людини. Тоді я запитав про це волхвів, але вони тільки визвірилися на мене: „Законом вічним є помста“ сказали, — „а богам ніяке діло до неї!“. Питав я й інших, та всі вони гляділи на мене наче на божевільного. А раз я підслухав, як один із моїх бояр говорив другому: „Цур та пек! Іноді князеві таке приверзеться, що хоч годуйся два місяці самим жертівним коливом із капища, ніяк не второпаєш!” Тоді я запитав Євзевія, а цей глянув на мене своїми великими, синіми очима і сказав: „Це Божа рука, княже!” І я знаю, що це правда! Химерна гра життя немала б ніякого глузду без божества, про яке говорив він тоді, а ти говориш тепер. І я глянув на наш світ іншим оком, а моє власне життя видалося мені сущим божевіллям. Я і всі інші, що були зі мною, жили наче звірі у пралісі. Тільки щоденна потреба давала їм у руки працю, а заспокоєння бажань кінчало її. Слухали моєї сили і моїх спокус покірливі жінки з усіх моїх земель. Та ось я зустрів таку як Рогніда. На мою незломну волю, мій наказ чи рішення вона відповідає спротивом, тупим, завзятим спротивом, на який у мене немає ліку. Навіть смерть не лякає її, навіть побої не ламають її упору. В її руках я побачив недавно ніж скритовбивниці, а хто знає чи в її дитині не виростає местник Рогволода та Ярополка. Наче у кромішню піть-
