70
му я глянув тоді у майбутнє… Поза грубою насилою нема довкола нічого. Сьогодні у мене влада, сила і всі повинуються мені, віддаючи земні поклони князеві. Та нехай тільки ослабне моя рука, або нехай тільки найдеться смілий очайдуха, який посміє вгородити ніж чи стрілу у мої груди, а все діло мого цілого життя загорнуть печеніги, або ятвяги… Кровю та сльозами спливе вся земля, а на мою память кинуть дальші покоління каменем проклону, або що ще гірше — забуття… І даремне шукаю у світі сили, яка надала б тривкість моїм здобуткам. Поза мною нема її ніде і в нікого, а і в мене невдовзі її не стане. За життя проймає холод усе моє єство, а після смерти він закриє собою навіть шлях до моєї могили…
Князь замовк і похилив голову на руки, застиг у понурій задумі. Аж ось по хвилині озвався тихий голос пустельника, який промовляв наче дитина, щиро, лагідно, з чуттям.
— Ти могутній, Володимире, дивишся перед себе, як ніякий володар перед тобою, може за твоїм прикладом піде колись і твій син. Та нема в тебе вдоволення, спокою душі, щастя. Щастя! Воно не привид, не сон і не мрія, воно істнує справді, але не у світі, тільки в людині. Тож коли хто скаже тобі: „Моє щастя у цьому, чи другому, чи то при боці оцієї людини” — так це брехня! Щастя, це як краса зелені або цвіту. Його нема ніде у світі, тільки ми чуємо його серцем самі, а поділитися ним не можемо з ніким. Зазнавати щастя це втишати та заспокоювати всі свої сум-
