Перейти до вмісту

Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 1 (1938).pdf/71

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

71

ніви, які родяться у нашій душі на шляху життя, це відповідати на всі питання, які ставляє собі серце затривожене диким крутіжем життєвої гульні. Часом приходить отверезіння на поодиноких людей і на цілі народи. Вони пізнають, що щастя людини у ній самій, а лад світу не від них залежить, тільки від безмежної сили, від Бога… Хто вірить в ідоли, княже, цьому життя дає тільки хрести, важкі хрести, мов той, який за гріхи світу носив на Голготу Спаситель. Тому він і освободив від них людство, вказуючи у собі найвищу красу життя, всесилу, всезнання, справедливість і… те, чого не було у поганському світі ніколи: любов інших людей, любов ближніх, навіть тих, яких ненавидимо. Повяжи, княже, себе з людьми ласкою, любовю, спільністю душ, не тільки тіл, а побачиш, що всі люди це одна держава Господа, а всі твої піддані, це одна родина, а ти її батько!

Володимир підняв голову з рук. Лице його було поважне, задумливо гляділи на старця вірлині очі, та огник зневіри щез у них.

— Що ж? — питав Олешич. — Чи розумієш тепер, княже, чому ввесь світ приймає Христову віру, чому поганський володар наче самітня билинка у степу росте одинцем і пропадає безслідно?

— Так, я розумію це добре, тільки не кожні уста христіянина повні таких слів, як твої.

— Відчувати велич, добро, красу, правду, вагу життя, вміють, Володимире, тільки вибранці! Ти сам як володар, знаєш про це, коли видаєш накази, чи висказуєш бажання. Для юрби і хрест