— Кривавий твій прихід сьогодні, Бальдуре! Зпоза Дніпра встаєш, неначе пожежа від печенізької стіни. Твоє проміння наче відблиск похоронної костриці Брунгільди, звіщає мені ніч, безпросвітну ніч — смерть! Нехай Гель проглине прокляті духи зрадників і боягузів…
Швидким рухом відкинула мягке покривило і встала з ложа. Яскраве сяєво облило чудове тіло двацятькількалітньої жінки, як з рожевого мармору. Золотисте волосся спадало буйною хвилею на її плечі. Проміння Бальдура оперезувало мягку лінію бедер та пруживі стегна. Пташки аж заходилися від щебету, якби хотіли звеличати геройську красу Рогніди.
Її глибокі, темно-сині очі суворо гляділи у віддаль, і тільки кармінові уста були дещо спалені гарячкою. Задумалася. „Довго не було його тут… довго! Чотири роки минуло від коли востаннє розпрощався з нею. І як розпрощався. На молот Тора! Чому рука наймогутнішого з азів не впала тоді на голову Володимира? Він
