8
засміявся, виходячи, погладив головку маленького Ізяслава, а до неї сказав тільки: „Я йду і швидше затужиш за мною, ніж я вернуся. Ти забула, що в мене жінок і мужеської сили доволі…“ Молот Тора не впав на його голову. Він сам наче той молот, наче полумя бога Льокі, пробігав переможно широкими землями свого царства. Усі подивляли його, навіть вона… Ах, чому Норми дали йому в руку меч, від якого згинув Рогволод та його сини? Єдиний герой, який переїхав крізь полумя, що окружало непробитою стіною її серце, був її кровним ворогом…
Вона нагадала собі, що за хвилину прийде сюди Володимир. Прийде покарати її. Здригнулася.
На майдані служба несла дрова у пекарню, годувала дріб, виганяла товар. Старий дворецький її батька — Снорре, молився до сходу сонця, а Володимирові ратники глумливо приглядалися йому з віддалі. Бистроока Рогніда догадалася чому: на шиї одного з них доглянула мосяжний хрестик.
— Ах, це ті, що вірують у візантійського Бога!
Почула у сусідній кімнаті мужеський голос.
— Мирославо, поклін тобі з ранком!
— Добро й тобі з приходом! — відповів мельодійний жіночий голос.
— Чи твоя княгиня вже встає?
— Ні, ще спить!
— Ти її збуди! Князя щойно не видко.
