9
— Якто? То князя тут нема?
У голосі дівчини звучало крайнє збентеження.
— Ми тут наладили снідання і ждемо на поклик. Я забавляю Ізяслава, щоб не перешкодив князеві, а ти кажеш…
— Я кажу правду! Я спав зі Свеном Свафарсоном у передній княжого терему, коли десь по півночі Володимир вернувся від княгині незвичайно схвильований. Я приніс йому вина, але він кинув чарку на землю, а сам аж до ранку ходив по кімнаті. Перед хвилиною станув на порозі і гукнув: — „Кличте дружину, їдемо у Вишгород, але раніше зайдемо ще до княгині“. Ось чому я прийшов.
Мирослава аж у долоні сплеснула.
— Перуне, Стрибоже! Яку ж то знову бурю ви затіяли?
— Не тобі, Мирославо, судити Бога та волю князя!
Голоси притихли. Рогніда відкинула волосся на плечі. Її брови стягнулися, очі засвітилися похмуро вогнем.
— Він іде сюди! — пробурмотіла. — О, він найде мене!
І швидко стала надягати на себе білу сорочку та парчеву опинку. Лице змила водою, гребенем зі слонової кости стала розчісувати золотисте волосся. Коли почала його сплітати у дві коси, завагалася:
