73
Після відходу Володимира старий Олексій довго молився і плакав перед своїм хрестом. Від довгого часу вперше відозвалося в нього бажання жити, щоб бачити величній розквіт майбутнього руської землі у тіні хреста. В уяві бачив маси народу, як спішили у церкви, з прапорами, при звуках дзвонів і пісень з нагоди найбільшої перемоги, — світла над темрявою.
Жалібне блеяння кози, яка домагалася подою, пробудило його з задуми. Оглянувся. Вал хмарок, який показувався на південному небосклоні, закрив собою сонце заповідаючи темну ніч, без вітру та шуму, але й без одного промінчика. Старий видоїв козу, узяв залізні вилки, осаджені на довгому ратищі, оберемок смолоскипів і став поволі сходити вдолину до Дніпра. Зпоміж верболозу видобув човенце, викресав вогонь і запалив смолоскип, який устромив у залізний перстень при боці човна. Тут долі було вже зовсім темно. Течія переходила попри лівий беріг ріки, та тут було і затишно — вода крутилася широким плесом без хвилі та шуму.
Олексій сів над водою, стежив за тінями у воді — рибами, які принаджені світлом, плили заспокоїти свою цікавість. Рамя озброєне вилками миттю опустилося долі, а по хвилині на зубцях вилок тріпався чималий короп. За якийсь час
