74
вітер зашумів у прибережному верболозі та вільшині і так сильно наляг на Дніпрову хвилю, що човенце аж похилилося під напором води. З трудом добивався Олексій до своєї маленької пристані, коли нагло якась рука вхопила за край човна і потягла його на пісок, а молодечий сильний голос закликав:
— Заприся веслом об дно!
Наче двацятилітній молодець вискочив Олексій на беріг вхопивши зі собою дрючок з гарпуною. Подався два кроки убік і гукнув:
— Хто ти?
— Печенізький бранець, який вертається домів.
— Як ти полоненик, то яким побутом ти розминувся з княжою дружиною?
— Вона їхала долі водою, а в мому серці туга за родиною. Тому я волів і не показуватися. До Києва вже ближче ніж на Білобережжя.
— Коли так, то виходи і покажися! — рішив вкінці пустельник.
У верболозі зашелестіло і у човен вступив хтось певною ногою. Смолоскип освітив постать чорнявого гарного молодця з гарно закроєними устами та високим чолом. Та нагальний порив вітру погасив смолоскип і пітьма закрила все довкола. Та доволі було й цього, що пустельник побачив за цю коротку хвилину, бо ось він вийшов із свого захисту і покликав несподіваного гостя.
— Бачиш там у човні рибу?
